Menu

Художник, який віднайшов і повернув Україну Канаді


Творчий спадок цього митця став здобутком не лише українців – великі колекції його картин зберігаються в американських та канадських родинах і установах, у приватних колекціях. Але найголовнішим для нього було залишитися українцем і він завжди хотів, щоб його роботи були в Україні. Він один із небагатьох українських митців, які жили й творили на чужині, чиє бажання здійснилося…

Олекса булавицький
Олекса Булавицький
Олекса Булавицький народився 8 жовтня 1916 року в Умані (нині – Черкаська область). Мистецьку освіту почав здобувати у приватній школі професора М. Ярового в Києві. Згодом навчався в Одеській художній школі (1935-1938), в Ленінградській академії мистецтв (1938-1939) та в Київському художньому інституті (1939-1941). На київський період навчання припадає початок його самостійної праці в мистецтві – виконує роботи декоратора театру та кіно та макетувальника на київській кінофабриці.

З початком війни Німеччини проти СРСР вирушає на фронт, але швидко потрапляє в оточення, а далі до німецького полону. Він робить декілька спроб утекти з німецьких концтаборів, але всі вони завершуються невдачами. Проте не опускає рук і не занепадає духом, за що доля таки дарує йому можливість втекти з табору для військовополонених і дістатися до Києва, який уже зайняли німецькі війська. Там, не зважаючи на воєнні лихоліття і невпевненість у завтрашньому дні, одружується з киянкою Ніною Орловою, яка стає його вірною супутницею на все життя і з котрою зростив та виховав двох синів.

З Києва почався для митця й шлях на Захід – спочатку до Львова, де в 1943 році відбулася персональна виставка його картин, далі в табір для переміщених осіб на території Німеччини. Хоч якими непривітними були табірні умови проживання, але вони сприяли вільному розвиткові мистецтва краще, аніж добре знана Булавицькому «радянська опіка» над митцями. Навіть у таборових умовах художник заявив про свій непересічний талант і почав виставляти свої твори. Спочатку у збірних виставках українських художників, а згодом і індивідуально.

Олекса булавицький.= "весна"
Олекса Булавицький. "Весна"

Працюючи над створенням картин у таборах і не маючи тих матеріальних і духовних переваг, що мали їх європейські колеги, художник бере активну участь у повоєнних виставках в країнах Західної Європи. На кінець 40-х років про нього знали й говорили в салонах та виставкових галереях у Парижі, Амстердамі, Мюнхені. Свої роботи митець виконував переважно в реалістичному стилі, хоча, як стверджують мистецтвознавці, в деяких із них присутній вплив імпресіонізму. Темою його творів були портрети, краєвиди, натюрморти квіти. Поряд із краєвидами Олекса Булавицький фіксував і бурхливий історичний час, у якому йому довелося жити. Так для картини «Бандрурист» (нині її вважають втраченою) в одному з таборів на території Німеччини у 1946 році йому позував генерал армії УНР Палій Неїло.

З 1950 року шлях родини Булавицьких постелився за океан і проліг до США, а точніше до Міннеаполіса, який родина обрала місцем проживання. Як один із представників третьої хвилі українських емігрантів, серед яких було чимало діячів культури, науки, мистецтва і кожен з яких мав вищу освіту, Булавицький змушений був опановувати ще якусь професію, аби заробляти на прожиття для сім’ї. Відтак художнику довелося перекваліфіковуватися і певний час працювати креслярем і дизайнером для однієї з архітектурних фірм. Для творчості залишався лише вільний від роботи час. Мало того, вся праця на цій ниві зводилася до того, щоб мати можливість творити. Усі кошти, виручені від продажу написаних картин, йшли на те, щоб придбати фарби й полотна для нових. За словами дружини митця Ніни Булавицької, Олексі Булавицькому імміграція завадила повністю розкрити свій мистецький талант, адже треба було вкорінитися в чужий грунт і якось заробляти на життя. Чимало води сплило доти, поки картини та виклади в художній школі стали стабільним джерелом прибутку.

Олекса булавицький.= "букет= квітів"
Олекса Булавицький. "Букет квітів"

Тим не менше, праця до повного виснаження не минула даремно – наприкінці 50-х років в Олекси Булавицького з’явилися свої мистецька студія та приватна школа, в якій навчав дітей і дорослих малювання. Розпочавши викладати у приватній школі рисунок і малярство, згодом був залучений до викладів в інших школах. Власне, на цей період припадає найпродуктивніший період творчості. Обравши для себе напрям імпресіонізму, Олекса Булавицький залучає в свої полотна краєвиди, фігурні композиції, квіти, морські сюжети. Для змалювання морських сюжетів вибирав північно-східне узбережжя Америки і там створював шедеври, на яких постають океан, рибальські селища, викинуті на берег човни, світильники-маяки… Він був як темпераментним, так і вимогливим митцем. Постійно наголошував, що до фарб треба підходити з почуттями, а не просто так. Відтак у пейзажі намагався вкласти не лише художню майстерність, а й частинку своєї душі, того настрою, який його охоплював на момент написання картини.

Олекса булавицький.= "соняхи"
Олекса Булавицький. "Соняхи"
Десь у цей період художник вирішив провідати своїх давніх знайомих, що замешкали у Канаді. Автівкою вирішив подолати чималу відстань. Оскільки живописець цікавився історією української еміграції, то вирішив поглянути на ті місця, де селилися перші українські скитальці. Митець не надто вірив, що їхні сліди ще залишилися недоторканими і зберегли свій первозданний вигляд. Яким же було його здивування, коли на англомовній карті виявив містечка з такими незвичними для англосаксонського світу назвами, як Хутір Сірка, Хутір Ольга, Нью-Київ… Ще більший подив викликали в художника краєвиди тих населених пунктів – білі хатки під почорнілими солом’яними стріхами. Олекса Булавицький спочатку подумав, що це спеціально сконструйовані для кінозйомок декорації. Однак з’ясувалося, що в таких помешканнях і надалі живуть українські поселенці. Здебільшого це були люди старшого віку. Їхні діти перебралися у великі міста, а діди та бабусі продовжували залишатися у маленькій Україні, яку створили в Канаді своїми руками і в якій радо зустрічали дітей та онуків. Захопившись, як то кажуть, натурою, Булавицький створив цілу серію картин, переніс на полотно кілька десятків не окремих об’єктів, а фактичних етнографічних пам’яток: старі, ушкоджені часом і природою церкви, перші хати-землянки, цвинтарі…

Після виставки картин, присвячених українським піонерам у Канаді, яка відбулася в Торонто, всі змальовані і вцілілі об’єкти були взяті під охорону державою. Так Канада отримала чи не найбільші у світі українські етнографічні музеї.

Повністю віддавшись створеню мистецьких полотен, митець отримав належне визнання – виставляв свої картини в українських, американських, канадських виставках і конкурсах, часто отримував за них нагороди й відзнаки, схвальні відгуки критики, прихильність публіки. Його мистецькі доробки поставали перед глядачами в Торонто, Вінніпезі, Монреалі, Міннеаполісі, Сейнт-Полі, Детройті, Нью-Йорку, Філадельфії, Чикаго.

Визнання дозволило Олексі Булавицькому стати членом відомого американського мистецького об’єднання Artists Equists Assn. Ink. Але художник завжди підкреслював свою приналежність до української нації. Від початку свого перебування у США був активним членом української громади, зокрема членом Товариства прихильників УНР, членом УРДП, активістом фундації імені Івана Багряного.

Олекса Булавицький з радістю прийняв звістку про проголошення незалежності України, в 1992 році відвідав рідні місця, прогулявся улюбленим Андрієвським узвозом, поглянув на Дніпро, який багаторазово фігурував на його картинах.

Олекса булавицький.= "дніпро= біля= києва"
Олекса Булавицький. "Дніпро біля Києва"

У 1994 році сім’я Булавицьких через посольство України у Вашингтоні подарувала для української держави 40 картин.

В останні роки свого життя, занедужавши (художника дуже турбувало серце) і відчувши, що вже нема сил розтирати фарби, митець впав у затяжну депресію, адже написання картин було його єдиним стимулом для існування в цьому світі. Він не хотів залежати від інших і важко переживав, що більш не може творити.

Олекса Булавицький відійшов у засвіти 28 липня 2001 року після важких хвороб, з якими мужньо боровся впродовж останніх кількох років. А його колекція, виконана в 70-90-х роках у США і подарована Україні, є частиною експозиції Музею культурної спадщини у столиці України. Так митець назавжди залишився в Україні, про яку не забував навіть за океаном.

Репродукції картин Олекси Булавицького з мережі Інтернет